Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.06.2018 року у справі №820/4259/16
Постанова ВАСУ від 23.02.2024 року у справі №820/4259/16

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 820/4259/16

адміністративне провадження № К/9901/31757/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Юрченко В.П., Хохуляк В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2016 року (Суддя: Панченко О.В.),

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2017 року (Судді: Калиновський В.А., Бондар В.О., Калитка О. М.),

у справі № 820/4259/16

за позовом Державного підприємства «Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування»

до Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2016 року Державне підприємство «Український державний інститут по проектуванню заводів важкого машинобудування» (далі - позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, Київська ОДПІ м. Харкова) в якому, враховуючи уточнення позовних вимог (заяви від 22.08.2016 року, від 19.09.2016 року), просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.03.2016 року №0001461701 в частині застосування штрафної (фінансової) санкції в порядку пункту 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України за період з червня 2013 року по грудень 2015 року у розмірі 423 788,61 грн (а.с. 3-7, 38-49, 50-54).

Суд першої інстанції, встановивши, що спірним питанням у відповідності до уточненої позовної заяви від 22.08.2016 року є лише застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 50% та 75% з податку на доходи фізичних осіб за період з червня 2013 року по грудень 2015 року у розмірі 416 163,61 грн, постановою від 26.10.2016 року задовольнив адміністративний позов. Скасував податкове повідомлення-рішення від 21.03.2016 року № 0001461701 в частині застосування штрафної (фінансової) санкції не утриманому і не перерахованому до бюджету податку на доходи фізичних осіб в розмірах 50% та 75% за період з червня 2013 року по грудень 2015 року у розмірі 416 163,61 грн (а.с. 93-97).

У зв`язку з не вирішенням судом першої інстанції усіх позовних вимог (викладених в заяві від 19.09.2016 року про уточнення позовних вимог), позивач, враховуючи вимоги статті 168 КАС України звернувся до суду першої інстанції із відповідною заявою, в якій в розрізі порушеного питання просив постановити додаткове рішення (а.с. 50-54).

08.02.2017 року Харківським окружним адміністративним судом прийнято додаткову постанову, якою скасовано податкове повідомлення-рішення №0001461701 від 21.03.2016 року в частині застосування штрафної (фінансової) санкції в порядку пункту 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України за період з червня 2013 року по грудень 2015 року у розмірі 423 788,61 грн (а.с. 125-129).

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2017 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2016 року залишено без змін (а.с. 165-168).

Не погодившись з постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2016 року та ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2017 року, відповідач 26.05.2017 року звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в доводах якої, посилався на правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення від 21.03.2016 року №0001461701, з огляду на зафіксовані актом перевірки порушення позивачем:

1) вимог пп. 168.1.2, пп. 168.1.4 п. 168.1 ст. 168, пп. «а» 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України (несвоєчасне перерахування податку на доходи фізичних осіб, після встановленого граничного строку, але одночасно з виплатою заробітної плати або погашенням заборгованості по заробітній платі за січень 2013, березень 2013, квітень 2013 року-грудень 2013 року, січень 2014 року - грудень 2014 року, січень 2015 року - травень 2015 року, липень 2015 року - жовтень 2015 року);

2) вимог пп. 168.1.2 пп. 168.1.4., пп. 168.1.5 п. 168.1 статті 168 ПК України (не перерахування, не перерахування у повному обсязі утриманого податку на доходи фізичних осіб у встановлений законодавством термін при виплачений заробітній платі або погашенні заборгованості по заробітній платі). В частині даного епізоду посилався на те, що у деяких випадках, коли заробітна плата виплачується з порушенням встановлених ст. 168 ПК України термінів, або проводиться частково погашення заборгованості по заробітній платі податок на доходи фізичних осіб до бюджету не перераховується у повному обсязі або перераховується пізніше, після виплати заробітної плати, що приводить до того, що за деякі місяці заборгованість по заробітній платі погашена, а податок на доходи фізичних осіб, на дату погашення заборгованості по заробітній платі по заробітній платі до бюджету не перерахований. Однак, у зв`язку з тим, що податок на доходи фізичних осіб утримується (нараховується) щомісячно, при проведенні нарахування заробітної плати, а заборгованість по заробітній платі виплачується частково декілька разів на місяць, то визначити суму несплаченого податку на доходи можливо тільки після погашення заборгованості по заробітній платі за відповідний місяць з урахуванням нарахованого податку.

Також, за доводами скаржника у ході перевірки встановлено перерахування податку на доходи фізичних осіб з порушенням термінів, встановлених пп. 168.1.2 пп. 168.1.4., пп. 168.1.5 п. 168.1 статті 168 ПК України, але після виплати заробітної плати або погашення заборгованості по заробітній платі, а саме: за квітень 2013 - липень 2013 року. Таким чином заборгованість по податку на доходи фізичних осіб з доходів у вигляді заробітної плати на момент перевірки складає 484 931,32 грн. До того ж, в ході перевірки встановлена наявність кредиторської заборгованості по заробітній платі, яка станом на 31.12.2015 року не виплачена, податок на доходи фізичних осіб за ці періоди теж до бюджету не перерахований. У зв`язку з чим, перевіркою встановлено неперерахування у встановлений законодавством термін пп. 168.1.5 п. 168.1 статті 168 ПК України, при наявності заборгованості по заробітній платі за відповідні періоди. Враховуючи викладене, скаржник просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позову.

В надісланих на адресу суду запереченнях на касаційну скаргу, позивач посилався на те, що касаційна скарга повністю дублює висновки акта перевірки, та не містить підтверджуючих обставин порушення позивачем вимог статті 127 ПК України, а містить лише посилання на несвоєчасність сплати ПДФО, що свідчить про склад порушення, передбачений вимогами статті 126 ПК України, але позивачем в цій частині податкове повідомлення-рішення не оскаржується. У зв`язку з викладеним, просив суд відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України справу передано на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної відповідачем виїзної документальної перевірки позивача з питань правильності обчислення повноти та своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного соціального внеску за період з 01.01.2011 року по 31.12.2015 року, складено акт перевірки від 10.03.2016 року №1/20-34-13-03-07/00212630 з висновками про порушення позивачем, окрім іншого, пп. 168.1.2, пп. 168.1.4 п. 168.1 ст. 168, пп. "а" 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, а саме, несвоєчасне перерахування податку на доходи фізичних осіб, після встановленого граничного строку, але одночасно з виплатою заробітної плати або погашенням заборгованості по заробітній платі. Крім того, при виплаченій заробітній платі або погашені заборгованості по заробітній платі, встановлено неперерахування, а також, неперерахування у повному обсязі утриманого податку на доходи фізичних осіб у встановлений законодавством термін; перерахування податку на доходи фізичних осіб з порушенням термінів, встановлених пп. 168.1.2. пп. 168.1.4 пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, але після виплати заробітної плати або погашення заборгованості по заробітній платі (а.с. 11-22).

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.03.2016 року №0001461701, яким визначено до сплати позивачу суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та пені (пп. 129.1.3 п. 129.1 статті 129 ПК України) у загальній сумі 483 698,92 грн, а саме: 466 533,17 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями та пеня 17 165,75 грн (а.с. 9, 11-22).

Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку штрафних (фінансових) санкцій та пені, сума грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб 466 533,17 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями включає: 423 788,61 грн сума штрафних (фінансових) санкцій (ПДФО з суми нарахованої та виплаченої заробітної плати) у розмірі 25%, 50%, 75% на підставі вимог статті 127 ПК України та 38 694,56 грн (сума штрафних санкцій у розмірі 10-20 % на підставі вимог статті 126 ПК України); 4 050 грн ПДФО з суми нарахованої (виплаченої) орендної плати (а.с.10).

Звертаючись з даним адміністративним позовом позивач, враховуючи уточнення позовних вимог (заява від 19.09.2016 року) просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.03.2016 року №0001461701 в частині застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 25%, 50%, 75% в порядку пункту 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України за період з червня 2013 року по грудень 2015 року у розмірі 423 788,61 грн.

Задовольняючи позовні вимоги (враховуючи додаткову постанову), суд першої інстанції посилався на відсутність підстав для застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 25 % на підставі вимог ст. 127 ПК України за період з червня 2013 року по травень 2015 року у розмірі 423 788,61 грн, оскільки в акті перевірки №1/20-34-13-03-07/00212630 від 10.03.2016 не зафіксовано випадку несплати позивачем податку на доходи фізичних осіб з посиланням на конкретні періоди та суми несплаченого податку. Підставою для скасування податкового повідомлення-рішення в частині застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 50%, 75% в порядку пункту 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України, суд першої інстанції мотивував тим, що факт повторного протягом 1095 днів не утримання та не перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб відповідачем жодним актом встановлено та зафіксовано не було, як і не надано доказів прийняття податкових повідомлень-рішень, якими позивачу збільшені суми грошового зобов`язання двічі, тричі протягом року, що передували прийняттю оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду першої інстанції від 26.10.2016 року, дійшов висновку про неправомірність застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції в розмірі 50%, 75% в порядку пункту 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України, погодившись з висновком суду першої інстанції, що факт повторного протягом 1095 днів не утримання та не перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб відповідачем жодним актом встановлено та зафіксовано не було, як і не надано доказів прийняття податкових повідомлень-рішень, якими позивачу збільшені суми грошового зобов`язання двічі, тричі протягом року, що передували прийняттю оскарженого податкового повідомлення-рішення. В частині застосування до позивача штрафної (фінансову) санкції по не утриманому і не перерахованому до бюджету податку з доходів фізичних осіб в розмірах 25% та пені за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань з податку з доходів фізичних осіб, колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 21.03.2016 року №0001461701 винесене у відповідності до норм чинного податкового законодавства та підлягає сплаті (абз. 36) (а.с. 93-97).

Разом з тим, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 року за заявою позивача, виправлено описку в тридцять шостому абзаці мотивувальної частини ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2017 року, та викладено його в наступній редакції: «В частині застосування до позивача штрафної (фінансову) санкції по не утриманому і не перерахованому до бюджету податку з доходів фізичних осіб в розмірах 25 % та пені за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань з податку з доходів фізичних осіб, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 21.03.2016 року №0001461701 винесене не у відповідності до норм чинного податкового законодавства та підлягає скасуванню» (а.с. 174-175, 190-192).

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає передчасними такі висновки судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Так, відповідно до підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України (далі - ПК України) особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Відповідно до підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Частиною 1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

У разі вчинення платником податків двох або більше порушень законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо (ч.1 ст.115 ПК України).

Пунктом 127.1 статті 127 ПК України передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

В контексті викладеного, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що питання розмежування правопорушень, відповідальність за які передбачена нормами статей 126 та 127 ПК України, було предметом розгляду Верховним Судом у справі № 820/11382/15 і в постанові від 21.01.2020, ухваленій у цій справі, колегія суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що приписами статті 127 Податкового кодексу України встановлено відповідальність платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Кожний встановлений контролюючим органом факт несплати податку до або під час виплати доходу є податковим правопорушенням. Кваліфікуючою ознакою податкового правопорушення є повторність вчинення відповідного діяння, яке встановлюється у разі вчинення особою кількох правопорушень.

Відповідно до статті 127 ПК України таким порушенням є бездіяльність податкового агента, тобто ненарахування, неутримання, несплата, неперерахування податку на доходи фізичних осіб до або під час виплати доходу. Кваліфікуючою ознакою для застосування відповідальності відповідно до ст. 127 ПК України є порушення саме податковим агентом встановлених правил щодо утримання податку у джерела виплати доходу. Джерелом виплати доходу є заробітна плата, з якої податковим агентом утримано податок на доходи фізичних осіб, але не перераховано у встановлені терміни до бюджету.

Положення статті 126 ПК України щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати. Тобто, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених ПК, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК.

За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 21 січня 2020 року у справі №820/11382/15 (адміністративне провадження №К/9901/19437/18), статтею 127 ПК встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не відповідно до часу затримки такої несплати (як передбачено статтею 126 ПК), а залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу. Розмір штрафних санкцій визначається з урахуванням кількості разів допущених податкових правопорушень, незалежно від того, чи виявлено такі порушення контролюючим органом в межах однієї перевірки.

Повертаючись до висновків судів попередніх інстанцій за результатами розгляду справи, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції (враховуючи додаткову постанову), дійшов висновку про недоведеність відповідачем складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена вимогами статті 127 ПК України, оскільки в акті перевірки №1/20-34-13-03-07/00212630 від 10.03.2016 не зафіксовано випадку несплати позивачем податку на доходи фізичних осіб з посиланням на конкретні періоди та суми несплаченого податку, як і факту повторного протягом 1095 днів не утримання та не перерахування до бюджету податку на доходи фізичних, не надано доказів прийняття податкових повідомлень-рішень, якими позивачу збільшені суми грошового зобов`язання двічі, тричі протягом року, що передували прийняттю оскарженого податкового повідомлення-рішення. Суд апеляційної інстанції залишив постанову суду першої інстанції без змін.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку, що платник не вчиняв порушення, передбаченого статтею 127 ПК України, не зазначили, на підставі яких доказів суди дійшли до такого висновку, не з`ясували фактичні обставини у даній справі, не надали оцінку порушенням, встановленим в акті перевірки, в частині висновків відповідача, що податок на доходи фізичних осіб до бюджету не перераховується у повному обсязі або перераховується пізніше, після виплати заробітної плати. Не перевірили, чи підтверджується або спростовується зафіксоване в акті перевірки порушення даними інтегрованої картки платника, платіжними дорученнями, розрахунками штрафних санкцій, податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, і сум утриманого з них податку, тощо. Не встановили, за які періоди та в якій сумі платник нараховував або не нараховував, утримував або не утримував та/або сплачував (перераховував) податок на доходи фізичних осіб і в якій сумі.

Тоді, як за висновками, викладеними в акті перевірки, податок на доходи фізичних осіб перерахований з порушенням термінів, встановлених пп. 168.1.2 пп. 168.1.4., пп. 168.1.5 п. 168.1 статті 168 ПК України, але після виплати заробітної плати або погашення заборгованості по заробітній платі, а саме: за квітень 2013 - липень 2013 року. Зокрема, заробітна плата за квітень 2013 року виплачена повністю 11.07.2013 року, за травень 2013 року - 04.11.2013 року, за червень 2013 року - 31.07.2014 року, але податок на доходи фізичних осіб у повному обсязі перерахований 11.08.2014 року.

До того ж, колегія суддів звертає увагу, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду першої інстанції і виправивши ухвалою від 06.06.2017 описку в мотивувальній частині ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2017 року, погодився з висновком суду першої інстанції про протиправність нарахування пені за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 17 165,75 грн. Однак такі вимоги не були предметом позову і розгляду судом першої інстанції, як і не були задоволені судом першої інстанції в процесуальний спосіб, передбачений статтею 11 КАС України.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За наведених обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій по суті розгляду справи такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для розгляду справи в контексті кваліфікації і складу зафіксованого актом перевірки порушення в частині застосування штрафних санкцій, а також без витребування доказів, необхідних для розгляду справи, які підтверджують, або спростовують зафіксоване актом перевірки порушення позивачем вимог статті 127 Податкового кодексу України. Враховуючи викладене, слід скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2016 року, а також додаткову постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2017 року (як невід`ємну частину оскаржуваного рішення) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2017 року у справі № 820/4259/16 і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243 246 341 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити.

Скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2016 року, додаткову постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2017 року у справі № 820/4259/16. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк